Екзерсиси. 4.4

...ти стоїш на межі моря та суші, підчіпляєш носком чобота край води, ніби не боїшся, що відтіль полізуть різні тварі. А вони, проте, лізуть - великі та маленькі, зі панцерами з темного срібла чи зеленуватої міді, з рогами та без, шурхотять лапками. Але ні, ти все дивишся на воду й пісок - і не бачиш їх, і не чуєш шурхіт. А пам'ятаєш, колись давно тобі було лячно підчіпляти край килима, бо ж відтіль полізуть невидимі тварі, ти їх не побачиш, а вони житимуть з тобою в домі? Ось так і сталося, ти доті розумнішим був, а зараз подурнішав.
Ну, ось вони лізуть і повільно розбрідаються по місту, ще поки без мети, але ж з якимось природним наміром - ні, не взяти силу над містом, це їх взагалі не цікавить. А що цікавить? Я сам не знаю, але ж відчуваю, що щось таке існує, заради чого вони готові йти на сушу, терпіти спрагу та жорстоке сонячне світло...