Екзерсиси. 4.2

[ksendzovska]

На зупинці чекав на автобус школяр, схожий на діловитого щура. Він ніби знав, що йому треба бігти без перерви, й точно знав - за чим йому треба бігти. Не схоже, що це була саме їжа - але це точно мало бути щось на стільки ж просте й зрозуміле. Я тоді ще подумав: "А що буде, якщо я стану на його шляху? Чи він мене помітить? Чи ні? Чи може, не піднявши голови, оббіжить по колу, бачачи не людину - а лише перешкоду на дорозі?" Тим часом він вочевидь нервував, бо чекати на автобус треба було майже на одному місці, людей було достатньо багато й бігати між ними було б незручно. Але він все одне намагався рухатися та зачепив ліктем бабцю, сиву з маківки до чобіт, яка почала щось буркотіти, мовляв, молодь вже не та, а діти й зовсім огидні. Почалась дискусія. Але школяр ніби цього не помітив, бо йому треба було бігти - вперед, тільки вперед, ну де ж той автобус вже, а?